Географія - 9 кл.

великі брил льоду, що плаває,  відділившись від бар'єру шельфових льодовиків Антарктиди, а в Арктиці - від льодовиків Гренландії і Канадського архіпелагу, що спускаються в море. Велика частина А. (9/10 обсягу) знаходиться під водою; висота А. над морем в Арктиці в середньому 70 м (іноді до 200 м, в  Антарктиці – від 100 до 450 м), довжина – кілька десятків км. Тривалість існування А. в Арктиці 4 роки, в Антарктиці – до 10 років і більш. Морськими течіями А. виносяться до 50–40° с. ш. Зіткнення з А. було причиною загибелі багатьох суден (напр., “Титаніка” у 1912 р.).

1) ділянка поверхні моря, океану, озера, водойми: напр. А. прибережна, А. гавані, порту, рейду; 2) узагалі водна поверхня, на відміну від території суші. Аквакультура (від лат. aqua — вода і культура) — розведення і вирощування риб, безхребетних і водоростей у прісних і солонуватих водах.

південна полярна обл. земної кулі, що включає материк Антарктиду і прилягаючі до неї частини океанів і острови.  А. проходить приблизно в межах 48–60° пд.  ш., де сходяться відносно теплі північні і більш холодні південні води і де західні вітри помірних широт зустрічаються з переважаючими східними вітрами високих широт.

збірка географічних карт по єдиній програмі. А. розрізняють: 1) по територіальному охопленню – А. світу, окремих країн, областей і т.д.; 2) по змісту – А. загальногеографічні, тематичні, комплексні – по фізичній, економічній і політичній географії; 3) по призначенню – А. туристські, дорожні, навчальні, науково-довідкові та ін. Перший А. рукописних карт створений у II ст. н.е. грецьким ученим Клавдієм Птоломеєм.

кораловий острів, що має форму суцільного чи розірваного кільця, яке оточує лагуну невеликої глибини (до 100 м) Утворений вапняними скелетами колоніальних коралів, звичайно навколо вершин підвідного вулкана А. невеликі, але іноді досягають у діаметрі 50 км і більш. Утворяться в тропічних морях, особливо їх багато в Тихому океані. Смуга А., що простягнулася паралельно берегу, називається бар'єрним рифом.

1) береговий Б. – вузька, наносна смуга суші – пересип, що відокремлює від моря лагуну. Складена піском, черепашкою, гравієм, рідше – галькою. Утворюється в результаті хвильового переміщення наносів. Деякі Б. простягнулися уздовж загального напрямку берега на сотні км, напр. Арабатська   стрілка – близько 200 км; 2) пригирловий Б. – піщаний підводний вал на невеликій глибині перед гирлом ріки. Утворюється в процесі нагромадження твердого річкового стоку в місцях входження річкової води в морську. Виділяються й інші види Б. – надводні і підвідні.

закономірна зміна явищ і процесів з висотою в горах. Зі зростанням абсолютної висоти міняється весь комплекс природних умов: знижується температура повітря, збільшується кількість опадів, зростає хмарність. Міняються також характер рельєфоутворюючих процесів, умов стоку, рослинність, ґрунти, тваринний світ. У цілому в горах послідовно змінюються ландшафтні комплекси, до деякої міри подібні до змін широтних географічних зон. Чим вище гори і чим південніше вони розташовані, тим складніше їх В. п. Напр.. на Північному сході Сибіру є лише два пояси – лісотундра і гірська тундра. В Україні висотна поясність ландшафтів є в Карпатах і Кримських горах.

об’єм води, що протікає через поперечний переріз потоку за певний час. Найчастіше витрату води вираховують у кубічних метрах за секунду (м³/с). Витрати вод (Q) дорівнює площі поперечного перерізу (F, м²), помноженому на швидкість течії (V, м/c) – Q = FV м³/с

геологічне утворення, що виникло над каналом чи тріщиною в земній корі, по яких викидається на земну поверхню вогненно-рідка маса – лава, а також гази, водяні пари, уламки гірських порід У залежності від хімічного складу лави, її в'язкості, газів що містяться в ній  утворяться пагорби і гори різної величини і форми (конус, купол, масив і ін.) Найчастіше під В. розуміють гору, утворену продуктами виверження з кратером на вершині. У залежності від форми вивідного отвору В. підрозділяються на тріщінні і центральні.

кам’янисті пустелі в Сахарі і на Близькому Сході звичайно на вирівняних просторах, складених щільними породами, покритими щебенем. Термін «Г.» вживають і для позначення кам'янистих пустель в інших районах земної кулі.

ландшафтна оболонка  (сфера) – складний природний комплекс, у якому стикаються, взаємно проникають і взаємодіють між собою природні географічні компоненти: верхня частина літосфери, уся гідросфера, нижні шари атмосфери і вся жива речовина на Землі (біосфера). У Г. о. концентрується сонячне тепло; існують різні види вільної енергії, протікають різноманітні фізичні, хімічні, біологічні процеси. Потужність (товщина)  Г. о. від її нижньої границі в надрах літосфери до верхньої в атмосфері не перевищує 40 км. Основи навчання про Г. о. створені А. А. Григор'євим. Г. о. має загальні закономірності:  цілісність. Взаємодія компонентів з'єднує їх у єдину систему, де всі частини одна від іншої залежать і одна на одну впливають: постійні кругообіги речовини і зв'язаної з ними енергії забезпечують повторюваність тих самих процесів і явищ.Інші закономірності Г. о. (особливості, властивості) – географічна зональність і ритмічність природних явищ.

положення  пункту чи території стосовно розташованого поза ними  об'єктам чи територіями. Поняття «Г. п.» має кілька значень: 1) Г. п., обумовлене географічними координатами (широта і довгота) даного  пункту чи місцевості; 2) Г. п. даного  пункту чи території відносно фізико-географічних  об'єктів   (материків, гір, океанів, морів, рік, озер і т.д.); 3) в економічній географії під Г. п. розуміють положення країни, району, населеного пункту не тільки щодо фізико-географічних умов, але і стосовно економіко-географічних об'єктів (напр., транспортних шляхів тощо), а також щодо інших держав у змісті рівня їхнього економічного розвитку, належності до блоків, союзів держав. На відміну від фізико-географічного положення економіко-географічне положення – категорія історична, і змінюється в часі.

система природних, фізико-географічних і суспільних, економіко-географічних наук, що вивчають географічну оболонку Землі, природні і виробничі територіальні комплекси, їхні компоненти і взаємозв'язки між ними. До фізико-географічних наук відносяться загальне землезнавство (вивчення Землі як космічного тіла і його географічної оболонки в цілому), ландшафтознавство (вивчення закономірностей територіальної диференціації географічної оболонки), палеогеографія (загальна і регіональна), науки, що вивчають окремі компоненти географічної оболонки і природних комплексів, – геоморфологія, кліматологія,  гідрологія суші, гляціологія, географія ґрунтів, біогеографія. Економічна географія складається з загальної економгеографії, географії  світового господарства, політичної географії, географії населення, географії галузей господарства, регіональної економгеографії. У систему географічних наук входять також картографія, медична географія, військова географія. Усі географічні науки ведуть дослідження явищ загалом, проблемному і регіональному аспектах, установлюючи просторові закономірності явищ, що є головною специфічною їхньою особливістю, відрізняючи їх від всіх інших наук. Функцію синтезу всіх географічних наук виконує країнознавство. Кінцева загальна задача географії полягає в комплексному дослідженні природи і її ресурсів, населення, господарства і встановленні характеру взаємодії між людським суспільством і географічним середовищем у минулому, сьогоденні і майбутньому. Г. -– одна з найдавніших наук, і віддавна вона служить культурно-просвітнім і практичним цілям. Про велике значення Г. в економічних зв'язках між народами говорив, напр., М. В. Ломоносов. Він уперше ввів у науку термін «економічна географія». З XIX в. Г. – система тісно зв'язаних природних і гуманітарних наук. Довгий час головну задачу Г. бачили в простому описі поверхні Землі, природи окремих країн, материків, населення і його господарства. У XIX в. продовжувалося і підсилювалося науково-аналітичне вивчення Землі по окремих географічних компонентах; при цьому виникло чимало нових наук. У природознавстві блискучий приклад того – створення В. В. Докучаєвим генетичного ґрунтознавства. Система географічних наук усе більш розширюється. Однак розробка теорії Г. і практичні запити до неї викликають необхідність узагальнень на рівні сучасних загальнонаукових і методологічних основ. Усі науки географічної системи тісно зв'язані з картографією і немислимі без відображення досліджуваних ними явищ на карті. Маючи власний предмет дослідження – математичні і технічні основи  картографування, картографія   по  своїй    істоті,  змісту   карт, – наука географічна.   

ділянка земної кори, обмежена   тектонічними розривами (скиданнями) і опущена щодо суміжних ділянок. У рельєфі великі Г. виражені у виді западин, зайнятих озерами (напр., Байкальський Г.), чи розроблених ріками (напр.. Рейнський Г.). Системи найбільших Г., напр. Східно-Африканських, названі рифтами

типвічнозеленого лісу, в екваторіальних областях з великим зволоженням; характеризується найбільшим багатством видового складу вічнозелених листяних дерев з розвитком листя протягом року. Характерні різноманітні види пальм і деревоподібних папоротей,  ліани і епіфіти, широкий розвиток кауліфлорії – розвитку квіток, а потім і плодів на стовбурах і товстих гілках (напр., дерево какао). Високі дерева розташовуються в 4–5 ярусів.

ділянка, тер. акваторії, на якій зберігається в природному стані весь природний комплекс. Під 3. виділяють місцевості, типові для географічної  зони чи таки що мають наукову і культурну цінність. 3. – одна з форм охорони природи, як би природний еталон, вилучений з господарського використання і збережений для майбутніх поколінь. У 3. ведуть комплексні наукові дослідження природи. Крім природних, існують історико-художні і меморіальні музеї-заповідники.

третя по віддаленості (149,6 млн. км) від Сонця планета Сонячної системи. Рухається навколо Сонця із середньою швидкістю 29,78 км/с по еліптичній орбіті з періодом обертання 365,26 середньої сонячної доби. 3. обертається навколо земної осі, нахиленої до площини орбіти під кутом 66°33'22°, з періодом 23 год. 56 хв. 4 с (зоряна доба). З рухом 3. навколо Сонця і нахилом земної осі зв'язана зміна пір року, з обертанням навколо осі – зміна дня і ночі. Фігура 3. являє собою геоїд, близький до еліпсоїда обертання. Екваторіальний радіус дорівнює 6378,164 км, полярний – 6356,779 км. 3. трохи сплюснена в полюсів. Площа всієї земної поверхні – 510,2 млн. км², маса – 5,976 10^24. На відміну від всіх інших відомих небесних тіл для Щільність 3., тиск і температура зростають із глибиною. Речовина 3., по останнім даним, складається з 285 хімічних елементів; найважливіші з них (у %): залізо – 34,6, кисень – 29,5, кремній – 15,2, магній – 12,7. 3. утворилася близько 4–5 млрд. років тому з розсіяної газопилової речовини. У результаті диференціації і перетворення цієї речовини виникли внутрішні і зовнішні оболонки 3., з'явилися живі організми, що поки не виявлені на жодному з відомих нам небесних тіл.

ізолінія глибин морів, океанів, озер – лінія на карті, що з'єднує точки з однаковим значенням глибин водойм, що відображають їхній рельєф.  

зменшене зображення земної поверхні на площині, побудоване по визначених математичних законах і узагальнено показує за допомогою умовних знаків розміщення узв'язку природних і суспільних явищ, а також їх якісні і кількісні характеристики.

географічні  карти, зміст яких відображає окремі елементи  місцевості чи показники яких-небудь природних і суспільних явищ. До них відносяться карти гіпсометричні, геологічні, ґрунтові, гідрологічні, геоботанічні, ландшафтні, адміністративні, політико-адміністративні, економічні і багато інших (можна сказати, усі карти, крім загальногеографічних).

найбільш великий масив земної кори, поверхня якого в цілому вище рівня Світового океану. Потужність кори в межах материків 35–45 км. Границі М. – підніжжя материкового схилу, що облямовують їхні підводні продовження (шельф) в океанах, і морях. Верхня частина земної кори представлена гранітним (гранітно-метаморфічним) шаром. М. шість, площі їх з островами (округлено) наступні: Євразія – 54 млн. км², Африка – 30,3 млн. км², Північна Америка – 24,2млн. км², Південна Америка–17,8 млн. ям², Антарктида – 14 млн. км²,  Австралія - 9 млн. км².

та частина сферичної поверхні Землі, у якій суша займає 47% її площі. Центр М. п. лежить на південному-заході Франції.

сукупність    прийомів і способів географічних досліджень. У фізичній географії найбільш поширені експедиційні і стаціонарні методи. Експериментальний метод використовується для рідко повторюваних чи тривалих явищ, а також коли вивчають вплив на процес багатьох факторів. Широко поширені порівняльний і порівняльно-історичний методи і, нарешті, математичні методи. З різноманітних методів економічної географії найбільше значення мають аналіз статистичних матеріалів, порівняльно-історичний,   безпосереднє спостереження економіко-географічних явищ в експедиціях. В усіх географічних науках широко застосовується картографічний метод.

частина Світового океану, заповнена водою величезна западина, обмежена материками (напр., Атлантичний, Тихий). Це обумовлює відособленість кожного О. його системи циркуляції атмосфери, системи поверхневих і глибинних течій, а також гідрологічної, гідрохімічної і біологічної характеристики.

та частина поверхні Землі, зображена на світових картах і глобусі, у якій переважає водна площа, а суша в ній займає усього лише 9%. Центр О. п. розташований біля Нової Зеландії.

довгі вузькі зниження дна океанів у перехідній зоні між материковим схилом і ложем океану, що представляють сучасні геосинклінальні структури. Глибини – понад 6000 м. (до 11 022 м.– Маріанський жолоб, найглибша западина Світового океану). Розташовані звичайно з зовнішньої (океанічної) сторони ланцюгів острівних дуг.

наука про Світовий океан і його частини. О. Вивчає властивості водних мас Світового океану, будову морського дна, фізичні і хімічні процеси, органічний світ тощо. У XX ст. цей термін усе частіше заміняється терміном океанологія, за океанографією же зберігається регіональне вивчення Світового океану і комплексний опис окремих океанів і морів

 сукупність наукових дисциплін про фізичні, хімічні, геологічні і біологічні процеси і їхні закономірності, що відбуваються у Світовому океані. Термін «О.» власне кажучи синонім океанографії.

історично сформований підрозділ суші земної кулі, що включає материк (напр., Австралія) чи його частина (напр., Європа) і розташовані поблизу нього острови. Частин світу (як і материків) шість: Європа, Азія, Африка, Австралія, Америка, Антарктида.