Глосарій
Глосарій
Спеціальні | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | И | І | Ї | Й | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ь | Ю | Я | ВСЕ
Б |
---|
Багатокомпонентне складне реченняБагатокомпонентне складне речення — поліпредикатна конструкція у системі складного речення, структур, мінімум якої для різних моделей становить три-п'ять предикативних компонентів, поєднаних за допомогою двох-чотирьох сполучних засобів зв'язками сурядності або підрядності чи їхніми різновидами — супідрядності або послідовної підрядності. У широкому розумінні багатокомпонентними вважаються будь-які складні конструкції, що включають не менше трьох простих речень, поєднані як сполучниковим зв'язком, так і безсполучниково:
Більшість Багатокомпонетних складних речень має багатомірну структуру, зовнішній і внутрішній (один чи кілька) рівні членування. На зовнішньому рівні структура таких речень виразно двочленна, чітко визначаються головні синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення, встановлюються частини, що можуть бути як простими, так і складними реченнями:
Внутрішній рівень членування поширюється на частини багатокомпонентного складного речення, структурні схеми яких стосуються синтаксичні організації складного речення. Синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення у багаторівневих багатокомпонентних утвореннях перебувають між собою в ієрархічних відношеннях. Залежно від характеру синтаксичного зв'язку на зовнішньому і внутрішньому рівні членування виділяються монозв'язкові й полізв'язкові складні багатокомпонентні речення. До центральних монозв'язкових належать конструкції з послідовною підрядністю, з неоднорідною супідрядністю; до центральних полізв'язкових — з однорідною супідрядністю, з сурядністю і підрядністю. | |
П |
---|
ПрикметникПрикметник як частина мови |
Пряма моваПряма мова— цечуже мовлення, передане дослівно, без змін: Хтось із дитям удвох бродить різдвяним садком. Каже дитятко: «Я — Бог», трусить сніжком (І. Малкович). |
ПунктуаціяПунктуація (лат. punctuatio: від punctum — «крапка») — система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків. Пунктуація, нормована правописом система правил про вживання розділових знаків для розчленування тексту відповідно до його значеннєвологічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей. У давніх рукописах уживалися на грецький лад: кома, крапка, чотири й три крапки, хрестик, рідше крапка-кома . Нинішня система розділових знаків (крапка, кома, знаки оклику й запитання, двокрапка, середник, розділка, риска, дужки, лапки, абзац, виділення письмівкою, а спершу й скісна риска) склалися у нас з поширенням друку в 16 — 17ст. під зах. впливом. Різні засади вживання розділових знаків для членування тексту синтаксичного (комою виділяти звертання, відокремлені звороти, вставні слова, підрядні речення, одне головне від іншого), логічного (лапками виділяти цитати й іронічно вжиті слова, дужками вставний коментар до тексту, а абзацами логічно завершені частини тексту) та інтонаційного (паузи позначувати коротші — комою, а довші — крапкою, рискою, при недокінченій думці — трьома крапками; питальну інтонацію позначувати знаком запиту, а емфатичну — після вигуків і звертань — знаком оклику) перехрещуються і ті самі знаки уживаються в різних функціях. Окремі знаки уживаються ще й у ідеографічно-цінувальній функції (крапка — на вираз скорочення слова; знак запиту в дужках після цитати як вираз сумніву чи здивування; знак оклику в дужках там таки як вираз здивування, обурення, іронії чи підкреслення, що цитоване не є опискою). До синтаксично-логічного членування тексту належить і писання слів окремо, разом чи з розділкою. Найдавніші рукописи писали текст без поділу на слова (початковий і кінцевий склад слова могли інколи позначуватися значком акуту чи ґравісу, а у випадках назвучного голосного ще й значками придиху), а в 15 — 17ст. друковані ще прийменники разом з ім'ям. |
С |
---|
Складнопідрядне означальне реченняСкладнопідрядним означальним реченням називається така синтаксична одиниця, в якій підрядна частина, виконуючи атрибутивну функцію, виражає ознаку предмета, що названий чи вказаний у головній частині, і доповнює її змістову та структурну неповноту. Напр.: «Благословен той день і час, коли послалась килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами» (М. Рильський). |
Складнопідряднимназивається таке складне речення, у якому одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого та з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова(Де господар добре робить, там і поле буйно родить (Нар. тв.)). |
СубстантиваціяСубстантивація — семантично-синтаксичний перехід прикметника й дієприкметника (зрідка й ін. частин мови, напр., дорога в нікуди) в іменник, при чому даний прикметник уживається вже лише у функції іменника (повна субстантивація — кошовий,хорунжий, ланкова, подушне — первісно це атрибути до іменників, які тут давно забулися), або поруч можливе ще й прикметникове вживання (гайовий, минуле, невідома). При контекстовій субстантивації атрибутовий характер даного прикметника ще цілком відчутний (Крайній лави побіг першим). Субстантивація широко вживається зокрема в науковій термінології. Субстантивацію досліджували Д. Гринчишин, Й. Дзендзелівський, М. Леонова й ін. | |