Географія - 9 кл.

ландшафтна оболонка  (сфера) – складний природний комплекс, у якому стикаються, взаємно проникають і взаємодіють між собою природні географічні компоненти: верхня частина літосфери, уся гідросфера, нижні шари атмосфери і вся жива речовина на Землі (біосфера). У Г. о. концентрується сонячне тепло; існують різні види вільної енергії, протікають різноманітні фізичні, хімічні, біологічні процеси. Потужність (товщина)  Г. о. від її нижньої границі в надрах літосфери до верхньої в атмосфері не перевищує 40 км. Основи навчання про Г. о. створені А. А. Григор'євим. Г. о. має загальні закономірності:  цілісність. Взаємодія компонентів з'єднує їх у єдину систему, де всі частини одна від іншої залежать і одна на одну впливають: постійні кругообіги речовини і зв'язаної з ними енергії забезпечують повторюваність тих самих процесів і явищ.Інші закономірності Г. о. (особливості, властивості) – географічна зональність і ритмічність природних явищ.

положення  пункту чи території стосовно розташованого поза ними  об'єктам чи територіями. Поняття «Г. п.» має кілька значень: 1) Г. п., обумовлене географічними координатами (широта і довгота) даного  пункту чи місцевості; 2) Г. п. даного  пункту чи території відносно фізико-географічних  об'єктів   (материків, гір, океанів, морів, рік, озер і т.д.); 3) в економічній географії під Г. п. розуміють положення країни, району, населеного пункту не тільки щодо фізико-географічних умов, але і стосовно економіко-географічних об'єктів (напр., транспортних шляхів тощо), а також щодо інших держав у змісті рівня їхнього економічного розвитку, належності до блоків, союзів держав. На відміну від фізико-географічного положення економіко-географічне положення – категорія історична, і змінюється в часі.

система природних, фізико-географічних і суспільних, економіко-географічних наук, що вивчають географічну оболонку Землі, природні і виробничі територіальні комплекси, їхні компоненти і взаємозв'язки між ними. До фізико-географічних наук відносяться загальне землезнавство (вивчення Землі як космічного тіла і його географічної оболонки в цілому), ландшафтознавство (вивчення закономірностей територіальної диференціації географічної оболонки), палеогеографія (загальна і регіональна), науки, що вивчають окремі компоненти географічної оболонки і природних комплексів, – геоморфологія, кліматологія,  гідрологія суші, гляціологія, географія ґрунтів, біогеографія. Економічна географія складається з загальної економгеографії, географії  світового господарства, політичної географії, географії населення, географії галузей господарства, регіональної економгеографії. У систему географічних наук входять також картографія, медична географія, військова географія. Усі географічні науки ведуть дослідження явищ загалом, проблемному і регіональному аспектах, установлюючи просторові закономірності явищ, що є головною специфічною їхньою особливістю, відрізняючи їх від всіх інших наук. Функцію синтезу всіх географічних наук виконує країнознавство. Кінцева загальна задача географії полягає в комплексному дослідженні природи і її ресурсів, населення, господарства і встановленні характеру взаємодії між людським суспільством і географічним середовищем у минулому, сьогоденні і майбутньому. Г. -– одна з найдавніших наук, і віддавна вона служить культурно-просвітнім і практичним цілям. Про велике значення Г. в економічних зв'язках між народами говорив, напр., М. В. Ломоносов. Він уперше ввів у науку термін «економічна географія». З XIX в. Г. – система тісно зв'язаних природних і гуманітарних наук. Довгий час головну задачу Г. бачили в простому описі поверхні Землі, природи окремих країн, материків, населення і його господарства. У XIX в. продовжувалося і підсилювалося науково-аналітичне вивчення Землі по окремих географічних компонентах; при цьому виникло чимало нових наук. У природознавстві блискучий приклад того – створення В. В. Докучаєвим генетичного ґрунтознавства. Система географічних наук усе більш розширюється. Однак розробка теорії Г. і практичні запити до неї викликають необхідність узагальнень на рівні сучасних загальнонаукових і методологічних основ. Усі науки географічної системи тісно зв'язані з картографією і немислимі без відображення досліджуваних ними явищ на карті. Маючи власний предмет дослідження – математичні і технічні основи  картографування, картографія   по  своїй    істоті,  змісту   карт, – наука географічна.   

ділянка земної кори, обмежена   тектонічними розривами (скиданнями) і опущена щодо суміжних ділянок. У рельєфі великі Г. виражені у виді западин, зайнятих озерами (напр., Байкальський Г.), чи розроблених ріками (напр.. Рейнський Г.). Системи найбільших Г., напр. Східно-Африканських, названі рифтами

типвічнозеленого лісу, в екваторіальних областях з великим зволоженням; характеризується найбільшим багатством видового складу вічнозелених листяних дерев з розвитком листя протягом року. Характерні різноманітні види пальм і деревоподібних папоротей,  ліани і епіфіти, широкий розвиток кауліфлорії – розвитку квіток, а потім і плодів на стовбурах і товстих гілках (напр., дерево какао). Високі дерева розташовуються в 4–5 ярусів.

ділянка, тер. акваторії, на якій зберігається в природному стані весь природний комплекс. Під 3. виділяють місцевості, типові для географічної  зони чи таки що мають наукову і культурну цінність. 3. – одна з форм охорони природи, як би природний еталон, вилучений з господарського використання і збережений для майбутніх поколінь. У 3. ведуть комплексні наукові дослідження природи. Крім природних, існують історико-художні і меморіальні музеї-заповідники.

третя по віддаленості (149,6 млн. км) від Сонця планета Сонячної системи. Рухається навколо Сонця із середньою швидкістю 29,78 км/с по еліптичній орбіті з періодом обертання 365,26 середньої сонячної доби. 3. обертається навколо земної осі, нахиленої до площини орбіти під кутом 66°33'22°, з періодом 23 год. 56 хв. 4 с (зоряна доба). З рухом 3. навколо Сонця і нахилом земної осі зв'язана зміна пір року, з обертанням навколо осі – зміна дня і ночі. Фігура 3. являє собою геоїд, близький до еліпсоїда обертання. Екваторіальний радіус дорівнює 6378,164 км, полярний – 6356,779 км. 3. трохи сплюснена в полюсів. Площа всієї земної поверхні – 510,2 млн. км², маса – 5,976 10^24. На відміну від всіх інших відомих небесних тіл для Щільність 3., тиск і температура зростають із глибиною. Речовина 3., по останнім даним, складається з 285 хімічних елементів; найважливіші з них (у %): залізо – 34,6, кисень – 29,5, кремній – 15,2, магній – 12,7. 3. утворилася близько 4–5 млрд. років тому з розсіяної газопилової речовини. У результаті диференціації і перетворення цієї речовини виникли внутрішні і зовнішні оболонки 3., з'явилися живі організми, що поки не виявлені на жодному з відомих нам небесних тіл.

ізолінія глибин морів, океанів, озер – лінія на карті, що з'єднує точки з однаковим значенням глибин водойм, що відображають їхній рельєф.  

зменшене зображення земної поверхні на площині, побудоване по визначених математичних законах і узагальнено показує за допомогою умовних знаків розміщення узв'язку природних і суспільних явищ, а також їх якісні і кількісні характеристики.

географічні  карти, зміст яких відображає окремі елементи  місцевості чи показники яких-небудь природних і суспільних явищ. До них відносяться карти гіпсометричні, геологічні, ґрунтові, гідрологічні, геоботанічні, ландшафтні, адміністративні, політико-адміністративні, економічні і багато інших (можна сказати, усі карти, крім загальногеографічних).