Хімія 10-11 класи

міжнародна назва насичених вуглеводнів ( парафінів) , які мають загальну     формулу СпН2п+2

міжнародна назва ненасичених вуглеводнів, в молекулах яких є подвійний зв'язок між атомами Карбону, та які відповідають загальній формулі СпН2п

міжнародна назва ненасичених вуглеводнів , в молекулах яких є потрійний зв'язок між атомами Карбону, та які відповідають загальній формулі СпН2п-2

Молекули таких сполук відносяться одна до другої як предмет і його дзеркальне зображення і є просторовими ізомерами. 
Ізомерія цього виду називається оптичною або дзеркальною, ізомери – дзеркальними ізомерами або оптичними антиподами.
Молекули оптичних ізомерів несумісні в просторі (як ліва і права руки), у них відсутня площина симетрія.
Таким чином, оптичними ізомерами називаються просторові ізомери, молекули яких відносяться між собою як предмет і несумісне з ним дзеркальне зображення.
Оптичні ізомери мають однакові фізичні і хімічні властивості, але розрізняються відношенням до поляризованого світла. Такі ізомери мають оптичну активність (один з них обертає площину поляризованого світла вліво, а інший - на такий же кут вправо). 

сполуки, однакові за елементним складом і молекулярною масою, але різні за фізичними та хімічними властивостями, що зумовлено різним просторовим розташуванням атомів у молекулах, тобто їх будовою.

Зміна зв’язків між атомами або зміна їх просторового положення в молекулі сполуки, яка веде до утворення її ізомеру. 2) Перетворення одного ізомеру на інший (напр. нормальний бутан від дії каталізатора ізомерується в ізобутан).

 існування сполук, однакових за хімічним складом, але різних за будовою і властивостями. Такі сполуки називають ізомерами. Є структурна й просторова ізомерія. Ізомерія – одна з причин різноманітності та численності органічних сполук. 

частка з одним неспареним електроном, отриманий при відриві одного атома Гідрогену від молекули алкана.

У молекулі знаходять найдовший (головний) карбоновий ланцюг і нумерують у ньому атоми Карбону. Нумерацію починають із того кінця ланцюга, до якого ближче знаходиться замісник.

2. Визначають назву кожного замісника.

3. Назви замісників розміщують на початку назви сполуки (за алфавітом). Перед назвою кожного замісника через дефіс указують номер атома Карбону, з яким сполучений замісник. Останньою записують назву алкану нерозгалуженої будови, молекула якого містить стільки атомів Карбону, скільки їх у головному ланцюзі.

4. При наявності кількох однакових замісників їх кількість указують, добавляючи до назви замісника числовий префікс (ди-, три-, тетра- тощо), а перед ним указують номери відповідних атомів Карбону, розділені комами.