Скульптура.
Скульптура - вид мистецтва, який відображає світ в об'ємних формах. Слово «скульптура» спочатку означало висікання, вирубання фігур з твердого матеріалу. Згодом, цим поняттям стали називати твори зроблені за допомогою ліплення. Об’єктом зображення в скульптурі є людина, тварина, неживий предмет. Об’ємна скульптурна форма будується в реальному просторі за законами гармонії, ритму, рівноваги, взаємодії з навколишньою архітектурним або природнім середовищем та на основі анатомічної особливості тієї чи іншої моделі. Колись наш далекий предок уперше звернув увагу на те, що грудку глини можна м'яти, при цьому вона відтворює відбитки його пальців, та, висихаючи, зберігає їх, до того ж грудці можна надати різну форму. Так був покладений початок мистецтву ліплення. Перші кістяні і кам'яні голівки, статуетки відносяться до верхнього палеоліту (біля 33тисячоліття до н.е.). Проте різьблені зображення, що вимагали вже досить складної техніки і знарядь праці, не дійшли до нас. Також невідомо, що з'явилося раніше - малюнки на стінах печер, що поклали початок живопису чи об'ємні ліпні і різьблені фігурки - перші скульптурні твори. Трохи пізніше римляни ввели в обіг слово «скульптура», що значить «вирізувати», «висікати». Давні слов'яни назвали це мистецтво ліпленням. Але термін «скульптура» позначає не тільки вид мистецтва, пов'язаний з художнім відтворенням дійсності в об'ємно-просторових формах, але і самі витвори цього мистецтва - статуї, погруддя, рельєфи і т.п.
Скульптуру класифікують в залежності від: призначення; характеру передачі об’єму; характеру постановки фігури; характеру моделювання поверхні; матеріалу та технології виготовлення.
Скульптура може бути станковою (статуї, портрети, жанрові сцени), тобто із самостійним художнім значенням, монументальною (пам'ятники, декоративна скульптура в садах і парках, рельєфи на будинках, меморіальні ансамблі) та фізичною, просторово зв'язаною з архітектурою чи з певним природним оточенням, статично закріпленою (на п'єдесталі чи яким-небудь іншим чином).
За жанрами скульптура розділяється на портретну, жанрову (побутову, де відтворюються різні побутові сцени), анімалістичну (зображення тварин), історичну (портрети історичних облич, історичні сцени). За формою зображення розрізняють скульптуру круглу, тобто тривимірну, що допускає обхід і сприйняття з усіх боків (вимір по висоті, ширині і товщині), і рельєф - скульптуру на площині, виконану із застосуванням перспективних скорочень, що розглядається лише попереду. Протягом багатьох століть в Західній Європі над могилами знатних людей ставили скульптури чи рельєфні плити. Рельєф буває виступаючим (тоді він розрізняється на низький (барельєф), що застосовувався найчастіше на медалях, монетах і т.д., і високий (горельєф), що використовувався, в основному, в станковій і монументальній скульптурі. У горельєфі деякі частини можуть бути зовсім відділені від площини та являти собою тривимірні обсяги. Врізаний чи втиснений рельєф, що застосовувався здебільшого на печатках, різних формах (матрицях) називається контррельєфом.
Багато видів скульптури були відомі давнім єгиптянам, художникам Месопотамії, але остаточно закріпилися в античному мистецтві, майстри якого залишили нам класичні зразки мистецтва ліплення. Найважливішим досягненням класичної античної скульптури була розробка проблеми передачі руху. Звичайно, зображувався момент кульмінації, коли один рух наче завершений і починається інший, як у статуї Ніки Самофракійської, яка втілює радісний пафос, адже колись вона стояла та трубила у ріг біля стрімчаку на березі моря, відкрита вітру та бризкам морської піни.
У Середньовіччі скульптура мала майже винятково релігійний характер. Зображувалися святі, мученики, церковні діячі. Мистецтво, відтворюючи сцени священної історії, її персонажів, було тоді своєрідною «біблією для неписьменних». Вищим досягненням середньовічної скульптури була передача духовного початку, внутрішнього стану людини.
Знову інтерес до реальних людей, до людини як прекрасному створенню природи, до античного ідеалу людської краси пробудився в епоху Відродження і знайшов відображення в роботах Донателло, Верроккіо, Мікеланджело Буонарроті.
Античність надихала скульпторів – класицистів XVIII-XIX ст.- італійця А.Канову, датчанина Б.Торвальдсена та інших. Пластичні якості скульптури, краса рухів, плавність, гармонія частин, цілого стали для скульптури основним критерієм художньої якості. Свого роду поворот у мистецтві скульптури пов'язаний з імпресіонізмом, особливо з роботами французького скульптора О.Родена, який у своїх утворах прагнув виразити природний стан людей, передати багатство емоцій, переживань, запам'ятати відтінки настроїв, часто навіть скороминущих. Окрім пластики рухів майстер активно використовував світло - тіньову гру поверхні скульптури, глибокі запади складок одягу, різко обкреслені силуети окремих виразних деталей...
У залежності від призначення скульптуру розрізняють на: монументальну станкову; декоративну; малих форм.
Монументальна скульптура є компонентом архітектурної композиції, адресована масовому глядачу, розміщується в громадських місцях, в інтер’єрах громадських установ; відрізняється величністю, вагомим ідейним змістом та має узагальнені форми (пам'ятники, монументи). Монументальна скульптура пов'язана з архітектурним середовищем велика за розмірами. Монументально-декоративна скульптура включає у себе всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтони, фонтани, садово-паркова скульптура).
Найпоширенішим видом монументальної скульптури є пам'ятники. Це - твори героїчного звучання, які прославляють людей або якісь важливі події. У минулому монументальна скульптура, зокрема пам'ятники, як одна з основних форм, відтворювала в основному образи царів, завойовників, владик світу чи легендарних міфічних, біблійних героїв. У наступні століття в різних країнах споруджують пам'ятники поетам, письменникам, композиторам, ученим. Адже ці люди - духовне і моральне багатство нації, виразники того кращого, що вніс даний народ у скарбницю світової культури і науки.
Пам'ятником може служити скульптурне зображення однієї людини чи групи людей. Скульптурою прикрашають меморіальні ансамблі, а також тріумфальні арки, обеліски, колони. Проте монументальна скульптура відбивала серйозні, великі ідеї не тільки у формі пам'ятників. До монументальної скульптури відносяться також рельєфи, розташовані як на стінах будинків, так і окремо у вигляді стел. Важливий розділ монументальної скульптури - пластична прикраса будинків, декоративна приналежність у вигляді підтримуючих балкони й еркери скульптурних груп фігур атлантів чи каріатид, змістовні фігурні образи, що відбивають сюжети громадського життя. Провести чітку грань між декоративною і монументальною скульптурою буває не завжди просто.
В садово-парковому мистецтві скульптура відіграє здебільше декоративну роль. Видатний внесок у розвиток мистецтва скульптори внесли І. Шадр, В.Мухіна, М. Томський, М. Манізер, С. Меркуров, а також живописці О.Дейнека, Є.Лансере, П.Корін, В.Фаворський та ін.
Пам'ятники - найпоширеніший вид монументальної скульптури, твори героїчного звучання, які прославляють людей або певні важливі події. Пам'ятником може служити скульптурне зображення однієї людини чи групи. Скульптурою прикрашають меморіальні ансамблі, а також тріумфальні арки, обеліски, колони. Монументальна скульптура іноді організує весь простір площі, на якій вона встановлена. Пам'ятники зводяться на віки, тому при їх створенні використовують найміцніші матеріали: бронзу, граніт, мармур, бетон, сталі.
Меморіальна скульптура - це скульптурні рельєфні плити над могилами знатних людей, які протягом багатьох століть встановлювали в Західній Європі. Мікеланджело створив скульптури для усипальниці сімейства Медичі при флорентійській церкві Сан-Лоренцо.
Станкова скульптура незалежна від середовища, має розміри, близькі до натури, конкретний поглиблений зміст. Станковою скульптура називається тому, що створюється на верстаті. Вона не залежить від оточення, носить камерний характер, розміщується в залах виставок; у зображенні увага зосереджується на тонких нюансах, русі, що відображає внутрішній світ людини та враження художника. Її найвідоміші види - статуя, портрет, анімалістика (зображення тварин). Статуя звичайно зображує людину в повний зріст, що в ідеалі робить враження життєвості, легкості, волі. Скульптурна група поєднує кілька фігур, пов'язаних художнім задумом і сюжетом. Погруддя - це зазвичай портретне, погрудне зображення. Головна вимога до цього виду скульптури - домогтися подібності з моделлю, відобразити його внутрішній світ і характер.
Декоративна скульптура - це статуї, рельєфи, ліпні прикраси, надбрамні герби, які встановлюють в інтер'єрах і зовнішніх нішах будинків, у парках, садах. Декоративна скульптура не тільки прикраса, вона розвиває і поглиблює задум зодчого. Різноманітна і багата фантазія скульпторів, які прикрашають фонтани. Статуї блищать під струменями води, створюють враження багатства і пишноти, як фонтани «Треві» в Римі, фонтани в Петергофі чи Версальському парку.
Скульптура малих форм - невеликі скульптурні зображення з фігурками тварин, статуетками якими можна прикрасити житловий інтер'єр.
З найдавніших часів люди ліпили з глини, висікали з каменю, різали з дерева та кістки маленькі фігурки. В деяких місцях ці малі скульптурки сприяли виникненню цілих художніх напрямів, особливого стиль в мистецтві, яким захоплюється й дотепер. Такими є, наприклад, старогрецькі танагрські (від назви міста) глиняні статуетки IV-III ст. до н.е. Улюблені матеріали дрібної пластики - кістка, порцеляна, фаянс, срібло, коштовні породи каменю, скло, усі види кераміки. Найбільший розвиток скульптура малих форм одержала у фарфорі та фаянсі. Скульптурою малих форм стали твори І.Г.Фрих-Хара «Старе місто», ІС.Ефимова «Кішки на кулі», «Зебра», «Вода». Скульптуру малих форм часто буває важко відокремити від звичайних іграшок. Для забави дітей також створювали невеликі людські фігурки, зображення звірів, птахів, фантастичних тварин. Особливо популярною в побуті була глиняна і дерев'яна народна іграшка - димківська, богородська, скопінська, та ін.
Скульптури, що зображують тварин, називають анімалістичними (від латинського слова «анімал» - тварина). У стародавній Ассирії, Єгипті ці зображення мали культове призначення. Сучасні анімалісти прагнуть пробудити у глядача інтерес до краси унікального тваринного світу. Гостротою сприйняття відрізняються скульптури чудового майстра-анімаліста В.Ватагіна.
У залежності від характеру передачі об’єму розрізняють круглу та рельєфну скульптуру.
Кругла скульптура вільно розміщується в просторі, вимагає огляду по колу. Це може бути зображення голови, торсу (зображення по пояс), бюсту (погрудне зображення), статуя (зображення у повний зріст), скульптурна група.
Рельєф - вид скульптури, у якому зображення лише частково виступає над поверхнею. Інакше кажучи, рельєф – об’ємне зображення, яке розгорнуте на площині й частково виступає або заглиблене в неї. Рельєфи були поширені в мистецтві Давнього Дворіччя, Індії, Ірану. В Давньому Єгипті заглибленим рельєфом прикрашали маленькі скриньки, величезні храми. В залежності від характеру виступання над площиною рельєфи поділяють на – барельєф, горельєф, контррельєф.
Барельєф - це вид площинної скульптури, низький рельєф, у якому фігури виступають не більше, ніж на половину свого об’єму. Барельєфами прикрашений знаменитий фриз Парфенону.
Горельєф – це вид площинної скульптури, в якому зображення виступає над площиною більш, ніж на половину об’єму. Горельєф - це високий рельєф, фігури в ньому виступають на три чверті об’єму, а іноді у повному обсязі, лише злегка стикаючись із тлом. Горельєфи всесвітньо відомого Пергамського вівтаря (180 р. до н.е.) відтворюють битву богів з гігантами. Фігури горельєфу немов випростовуються з мармурових плит. В епоху Відродження з'явився ще один вид рельєфу, який називали мальовничим. Він сполучає в собі барельєф і горельєф. У ньому втілене відчуття перспективи, руху всередину простору, присутні елементи пейзажу й архітектури. Рельєфи на дверях флорентійського баптистерію, над яким Лоренцо Гіберті працював протягом 27 років, виглядають дійсними мальовничими картинами з бронзи. Італійський скульптор Джакомо Манцу в XX ст. зробив рельєфи «Брама смерті» для собору святого Петра в Римі. В них художник виявив свій протест проти звірств фашизму.
Контррельєф – це вид площинної скульптури, в якому зображення заглиблюється у площину.
Прообразом медальєрного мистецтва можна вважати давньогрецькі і римські монети, що виготовлялися з золота, срібла, бронзи способом карбування. Саме з зображень на монетах нам відомі портрети великих полководців, правителів Давньої Греції і Риму. Медальєрне мистецтво особливого розквіту досягло в епоху Відродження, коли на медалях можна було побачити не тільки портрети пап, кардиналів, але й поетів, художників, філософів. У XV-XVI ст. у медальєрному мистецтві працювали відомі художники Б.Челліні, Пшанелло в Італії, А.Дюрер в Німеччині.
Сучасні медалі надзвичайно різноманітні за темами, кількістю випусків, на них відображені культурні, історичні події, ювілеї, досягнення в області науки і техніки. До особливого виду відносять нагородні медалі.
У залежності від характеру постановки фігури скульптуру розрізняють на: фронтальну, статичну, динамічну.
У залежності від характеру моделювання поверхні скульптуру розрізняють на: узагальнену, гладеньку, не гладеньку.
У залежності від матеріалів та технологій виготовлення скульптуру розрізняють на: мармурову, глиняну, гіпсову, металеву, кістяну і т.д. Основний художній засіб скульптури - реальний дотиковий об’єм. Колір застосовується в ній обмежено та умовно.
Камінь та дерево потребують великого узагальнення, бронза та мідь дозволяють невелику деталізацію. Мармур має властивість поглинати світло в себе на 8см, завдяки чому складається враження, що скульптура світиться.
Будь-яка скульптура, яка вимагає складної техніки виконання, як правило, виконується спочатку в глині, оскільки вона більш пластична і недорога.