4. Пряма мова. Діалог
Пряма мова – це точно відтворене висловлювання певної особи, передане від її імені.
Слова, що вказують, кому належить пряма мова, називають словами автора. Вони можуть стояти
перед прямою мовою або після неї.
НАПРИКЛАД:
1.«Дідусю, відпочиньте вже», – сказав Андрійко (Л. Вишневецький).
2. У кожній родині змалечку казали дитині: «Не кидайся хлібом, він – святий» (З журналу).
Речення з прямою мовою та розділові знаки у таких реченнях можна зобразити за допомогою схем:
| 1. А: «П». |
3. «П», – а. |
|---|---|
| 2. А: «П?» | 4. «П?!» – а. |
(П – пряма мова; А, а – слова автора.)
Різновидом прямої мови є діалог.
Діалог – це розмова двох осіб. Діалогічне мовлення складається з окремих реплік і може супроводжуватися словами автора.
Репліка – це фраза (слова) кожного учасника діалогу. На письмі кожну репліку пишемо з нового рядка. Перед нею ставимо тире. Якщо є слова автора, то ставимо ті самі розділові знаки, що й при
прямій мові, але без лапок.
НАПРИКЛАД:
– Дядьку Іване! Ось подивіться, що я купив, – показує Андрій сусідові новий футбольний м’яч.
Почухав потилицю сусід та й каже:
– Що ж, треба, виходить, і мені терміново купувати.
– Теж м’яч?
– Та ні, треба купити скло на запасні шибки для вікон.