Дієприкме́тник (рос. причастие, англ. participle) — форма дієслова^[1], що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які?Дієприкметники можуть виражати ознаку предмета за дією, яку виконує предмет (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники). Наприклад: активу́ючий, зелені́ючий, за́мкнений, напи́саний, наро́джений, пожо́вклий, посиві́лий.

Дієприкметник поєднує в собі деякі граматичні ознаки як дієслова, так і прикметника, що відбито й в назві: дієприкметник буквально означає прикметник, що діє, перебуває в дії. Із дієслівних рис йому властиві такі: категорія часу^[2] (теперішній — діючий, сивіючий; минулий — замерзлий, посивілий), категорія виду й стану (доконаний — прочитаний; недоконаний — народжуваний). Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого його утворено. Порівняйте: запланувати —запланований (доконаний вид), планувати — планований (недоконаний вид). Як прикметник, дієприкметник виражає ознаку предмета та змінюється за родами, числами та відмінками. Наприклад, дієприкметник написаний в однині матиме таку ж саму парадигму, що й прикметник твердої групи зелений.

Утім, на відміну від прикметника, який називає сталу, постійну ознаку предмета (зелений сад — сад зелений завжди чи певний відтинок часу), дієприкметник називає ознаку за дією, тобто динамічну (зеленіючий сад — він зеленіє в момент мовлення, зараз)

У реченні дієприкметник, як і прикметник, найчастіше виступає в ролі означення (другорядного члена речення). Наприклад, Долітають завмираючі гуки^[3] музики (І. Нечуй-Левицький). Дієприкметник може субстантивуватися, виконуючи синтаксичну роль підмета та додатка. Наприклад: Завідуючий зайшов до кафедри (підмет).

Активні і пасивні дієприкметники[ред. • ред. код]

Дієприкметники бувають активні та пасивні. Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує означуваний (пояснюваний) іменник: атакуючий загін (тобтозагін, що атакує), дозрілий плід (плід, що дозрів).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яка спрямована на означуваний іменник: розв'язана задача (задача, яку розв'язали), пошитий костюм (костюм, який пошили).

Творення дієприкметників[ред. • ред. код]

Як активні, так і пасивні дієприкметники творяться від дієслів.

Творення активних дієприкметників[ред. • ред. код]

Активні дієприкметники можуть утворюватися і від перехідних, і від неперехідних дієслів. Активні дієприкметники мають форму теперішнього й минулого часу. Активні дієприкметники теперішнього часу недоконаного виду творяться від дієслівної основи теперішнього часу недоконаного виду (основа утворюється відкиданням закінчень -ать (-ять) і -уть (-ють) у дієслів у третій особі множини теперішнього часу) за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) для дієслів, які належать до І дієвідміни, і суфіксів -ач- (-яч-)^[4] для дієслів ІІ дієвідміни. Наприклад: керувати → керу|ють → керу- + -юч- і закінчення -ий = керуючий; лежати → леж|ать → леж- + -ач- і закінчення -ий =лежачий.

Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду творяться від основи інфінітива (така основа утворюється відкиданням суфікса -ти) дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-. При цьому суфікс основи -ну- в процесі словотворення випадає. Наприклад, посивіти → посиві|ти → посиві- + -л- і закінчення -ий = посивілий.

Творення пасивних дієприкметників[ред. • ред. код]

Пасивні дієприкметники доконаного та недоконаного виду творяться від інфінітивної основи за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -єн- і -т-. Наприклад: бити → би|ти → би- → + -т- і закінчення -ий = битий. Інші приклади: записаний, прочитаний, принесений, заклеєний, митий, шитий.

На відміну від прикметників, дієприкметники не мають короткої форми. Порівняйте короткі форми прикметників: дрібен, повен, зелен, ясен та ін.

Відмінювання дієприкметників[ред. • ред. код]

Дієприкметники відмінюються так само, як прикметники твердої групи: за родами (в однині), числами і відмінками. Для прикладу порівняємо відмінювання прикметникавічний і пасивного дієприкметника керований.

Однина

• Чоловічий і середній рід
  • Н. вічний (вічне), керований (кероване)
  • Р. вічного, керованого
  • Д. вічному, керованому
  • Зн. вічний (вічне), керований (кероване)^[5]
  • О. вічним, керованим
  • М. (на/у) вічному/вічнім, (на/у) керованому/керованім
• Жіночий рід
  • Н. вічна, керована
  • Р. вічної, керованої
  • Д. вічній, керованій
  • Зн. вічну, керовану
  • О. вічною, керованою
  • М. (на/у) вічній, (на/у) керованій
• Множина
  • Н. вічні, керовані
  • Р. вічних, керованих
  • Д. вічним, керованим
  • Зн. вічні (вічних), керовані (керованих)
  • О. вічними, керованими
  • М. (на/у) вічних, (на/у) керованих

Написання дієприкметників[ред. • ред. код]

В українських дієприкметниках, утворених за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-) завжди пишемо одну літеру н. У російській же мові часто пишуть дві н. Порівняйте рос.написанный, прочитанный, сделанный і укр. написаний, прочитаний, зроблений.

У прикметниках дієприкметникового походження в наголошених суфіксах -анн- (-янн-), -енн- (-єнн-) пишуть дві букви н: невблага́нний, нездола́нний, недоторка́нний, неоціне́нний. Від таких прикметників слід відрізняти дієприкметники з наголосом на корені (неоці́нений), у яких пишуть одну н. Крім того, вони відрізняються значенням: прикметник неоціненний означає «якому не можна скласти ціни; дуже цінний», а дієприкметник неоцінений — «той, якого ще не оцінили».

Дієприкметниковий зворот[ред. • ред. код]

Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежними від нього словами. Дієприкметниковий зворот у реченні завжди виконує роль поширеного означення. Наприклад, Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка). У наведеному реченні дієприкметниковим зворотом є приспане тихою ласкою ночі, де дієприкметником виступає слово приспане. Дієприкметниковий зворот може стояти як перед означуваним словом (препозиція), так і після нього (постопозиція). Від цього залежить вживання при ньому розділових знаків, а саме коми. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова (іменника), то цей зворот на письмі виділяють комою (або комами), а в усному мовленні — паузою та інтонацією: Безмежний степ, укритий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами зазвичай не виділяють: Край моря сонце золотить укриті лісом гори (Н. Забіла).

Дієприкметниковий зворот у реченні може стояти не безпосередньо після пояснюваного слова, а бути відділеним від нього іншими членами речення. У такому разі його відокремлюють комами: Ходить хмара^{Означуваний іменник у ролі підмета} над березами, блискавками підперезана^{Віддалений дієприкметниковий зворот} (В. Кочевський).

Вживання дієприкметників в українській мові[ред. • ред. код]

Питання вживання активних дієприкметників у сучасній українській літературній мові досі залишається складним і дискусійним. Одні вчені вважають ці форми такими, що не властиві українській мові, а тому заперечують їх нормативність. Інші вважають, що в певних випадках активні дієприкметники потрібні. У граматиках зазначено, що активні дієприкметники вживають зрідка, на відміну від російської мови, у якій активно використовують дієприкметники теперішнього часу старослов'янського походження на -щ(ий) (наприклад, знающий, пишущий, читающий). Російські активні дієприкметники залежно від контексту потрібно перекладати українською або іменниками (Заведующий зашел в кабинет → Завідувач зайшов до кабінету), або прикметниками (действующие законы → чинні закони), або означальними реченнями (Дети,сидящие за партами → Діти, які сидять за партами). Крім того, в українській мові активні дієприкметники не утворюються від дієслів із постфіксом -ся (грітися, сміятися), як у російській мові. Порівняйте в російській мові смеющийся від смеяться. Російські активні дієприкметники на -ся українською належить передавати описово:смеющийся человек → людина, яка (що) сміється.

На відміну від російської мови, в українській немає активних дієприкметників минулого часу із суфіксами -ш-, -вш-. Порівняйте російські дієприкметники писавший, читавший,. Такі форми в українській мові передають описово, тобто той, що писав, той, що читав. У розмовному мовленні іноді вживають форму бувший, яка, однак, суперечить літературній нормі. Замість неї потрібно вживати колишній. Немає в українській мові й дієприкметників на -мий, які досить поширені в російській мові. Наприклад, рос. непреодолимый.

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники[ред. • ред. код]

Деякі активні і пасивні дієприкметники, утративши такі дієслівні ознаки, як категорія часу і виду, можуть переходити в прикметники (ад'єктивація) або іменники (субстантивація). Низка активних дієприкметників ще в народнорозмовній мові стали означати не динамічну, тимчасову ознаку, а постійну, тобто перейшли в прикметники. Наприклад, стояча вода, пекучий біль. Так, словосполучення стояча вода не означає *вода, що стоїть. Насправді, це непроточна вода.

Утім, нерідко буває, що ті самі слова в одних випадках можуть бути дієприкметниками, а в інших — прикметниками дієприкметникового походження. Розрізнити їх досить легко. Дієприкметники можуть мати пояснювальні слова та керувати непрямими відмінками іменників (непрямі відмінки всі, крім називного й кличного). Прикметники — ні. Скажімо, смажена на маслі риба — дієприкметник та смажена риба — прикметник дієприкметникового походження.

Прикметники від дієприкметників іноді розрізняють за наголосом: у прикметників наголос, як правило, припадає на суфікс, а у дієприкметників здебільшого на корінь. Наприклад, пече́на картопля (прикметник, бо наголос припадає на суфікс -ен-) і пе́чена картопля (дієприкметник, тому що наголос припадає на корінь печ-), варе́не м'ясо і ва́рене м'ясо та ін.

Дієприкметники зрідка можуть переходити в іменники, тобто субстантивуватися. У таких випадках вони називають не ознаки предметів за дією, а самі предмети, у реченні виступаючи або в ролі підмета, або в ролі додатка.

Морфологічний розбір дієприкметника[ред. • ред. код]

Морфологічний розбір дієприкметника, як правило, виконують у такій послідовності:

1. Назва частини мови, її форма.
2. Початкова форма (як і у прикметника: називний відмінок однини чоловічого роду).
3. Активний чи пасивний.
4. Доконаного чи недоконаного виду.
5. Час — теперішній чи минулий.
6. Рід (зазначають лише для однини).
7. Число.
8. Відмінок.
9. Синтаксична роль.
10. Особливості вимови та написання.

Зразок розбору[ред. • ред. код]

Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава (Т. Шевченко)

1. Пожовклая — дієприкметник.
2. Пожовклий.
3. Активний.
4. Доконаний вид.
5. Минулий час.
6. Жіночий рід^[6].
7. Однина.
8. Називний відмінок.
9. Означення.
10. У реченні дієприкметник пожовклий вжито в нестягненій формі, яка характерна для прикметника. Порівняйте: хорошії гості, зеленеє жито тощо.

Див. також[ред. • ред. код]

• Прикметник
• Дієприслівник
• Безособові форми на -но, -то

Примітки[ред. • ред. код]

Джерела та література[ред. • ред. код]

• Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови. Частина І : підруч. / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – 3-те вид. – К. : Радянська школа, 1965. – 423 с.
• Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.