. Базовий інформаційний матеріал підтеми «Графіка. Художні засоби. Види та жанри (промислова, оригінальна, тиражна)»
Будь-яка людина, яка навіть не вважає себе прихильником мистецтва, зустрічається з графікою буквально на кожному кроці: то у вигляді книги, то газетної карикатури, оголошення, афіші, плакату. Але знають графіку, являються істинними цінителями небагато людей, навіть серед тих, хто серйозно цікавиться мистецтвом. Графіка часто асоціюється з чимось легким, навіть несерйозним, не таким важливим та відповідальним, як, скажімо, станковий чи монументальний живопис. Насправді ж руки художників, живописців несуть сліди роботи з найгрубішими слюсарськими інструментами та отруйними хімічними речовинами. Те, що здається експромтом, приховує складний технологічний процес.
Графіка (з грецького «пишу, малюю») – вид образотворчого пластичного мистецтва. Як і живопис пов’язана із зображенням на площині: малюнок або відтиск наноситься, як правило, на аркуш паперу. Лінія, контур, силует в цьому мистецтві відіграють головну роль.
Історична довідка
Цей випадок стався колись у Франції з одним художником. Жив він у крайній бідності, і ось одного разу він вирішив написати листа Генеральному міністру фінансів Е де Силуету аби попросити його про допомогу. І тільки він вивів його прізвище, як на цьому місці утворилась велика пляма. На одну мить художник засмутився, а потім його рука швидко перетворила пляму в тінь, яка ніби впала від фігури міністра фінансів. Листа все ж таки не було написано, але малюнок міністр все-таки отримав. Згодом, подібні до цього малюнки все частіше почали з’являтися, і називалися вони силуетами. Потім так назвали вид графічної техніки в образотворчому мистецтві. Силуети, перші графічні роботи, стали робити тушшю на світлому фоні або білими фарбами на темному фоні.
Засоби художньої виразності графіки
Графіка – мистецтво малюнку. Плавність або строкатість лінії, її м’якість або твердість, уривчастість або безперервність, ступінь тонкості, сухості чи товщини, жирності – все це має значення та використовується художником задля різнобічного відтворення дійсності. Лінія в змозі передати обриси предметів, їх фактуру та характер. Графіка найоперативніший образотворчий вид мистецтва.
Широко використовується у графіці пляма: рівно зафарбована, різна за кольором, формі, розміру, густоті, характеру тону. Все це дозволяє плямі створити ілюзію об’єму, глибини, допомагає точніше виразити реальність. Чорно-білі малюнки не здаються однотонними, бо це пояснюється тим, що кожний колір, у тому числі й чорний, має безліч відтінків.
Різниця в градації кольору від найтемнішого до найсвітлішого виражається поняттям тон. Художники відчувають найтоншу градацію одного й того ж тону. Тон допомагає передати якість предмету, його об’єм та інші властивості. Однокольоровий (чорно-білий) малюнок інколи називають «тоновим».
Таким чином, лінія, пляма, тон – основні виражальні засоби в графіці.
Різновиди графіки:
Станкова графіка
- Оригінальна графіка (твори виконуються в одному екземплярі на папері різними художніми матеріалами.
- Естамп (з франц. «відтиск») – вид графіки, що дозволяє тираж, тобто більшу чи меншу кількість повноцінних авторських екземплярів твору. На кожному авторському відтиску має стояти його підпис та номер – 7\15 (сьомий з п’ятнадцяти) або 7\15\2 (сьомий з п’ятнадцяти з виправленнями). На відміну від типографічної продукції, форму для друку естампу виготовляє сам автор. Естамп ділиться на чотири види:
а) високий друк;
Висока гравюра – найстаріша серед усіх видів естампу. Вона виникла від техніки «набійки» - друку з випуклих дерев’яних форм на тканину, що робилося ще в пізньоантичному Римі. Друк з рельєфних форм на папір з’явився в Китаї в VI - VII столітті.
Спочатку для високої гравюри на дереві використовували дошки, розпиляні вздовж волокна. Така техніка називається поздовжньою ксилографією. В 1515 році італієць Угод а Карпі винайшов спосіб отримання кольорового відтиску – кьяроскуро. У XVIII столітті Томасом Б’юіком була винайдена торцева ксилографія (спосіб гравірування на торці дерева). Аби замінити дерево в XX столітті художники звернулись до лінолеуму, так з’явилася ліногравюра.
б) глибока гравюра – офорт, різцева гравюра на металі;
Другий за віком вид естампу, вона заявилася в середині XV століття. Згідно з легендою, яку розповів Д.Вазарі, честь її винаходу належить флорентійцю Мазо Фінігуерре – ювеліру, майстру техніки ніело (чорніння по сріблу). Рельєфність друкованої форми є необхідною умовою для глибокого друку. Але цього разу друкуються заглиблені штрихи та крапки, в які забивається фарба, а чиста поверхня стає фоном. Під сильним тиском фарба переходить на спеціальний крихкий зволожений папір, а краї металевої друкованої форми, що вдавлюються в такий папір, створюють характерні рельєфні краї композиції – фасети. В 1507 році Д.Хопфер винайшов хімічний спосіб для створення заглибленої друкованої форми – «офорт», що в перекладі означає «азотна кислота». Таким чином, глибоку гравюру можна поділити на два види: хімічного способу виготовлення (офорт) та механічного. Серед глибоких гравюр хімічного способу виготовлення виділяють: травлений штрих (Рембрандт), акватинту (Ф.Гойя), лавіс, ресерваж, м’який лак. Основні механічні способи: різцева гравюра на металі, суха голка, мецо-тинто.
в) плаский друк – літографія, альграфія, офсет. Родоначальниця цього виду естампу – літографія. Художник, малюючи на камені - вапняку спеціальними олівцями та тушшю, створює водовідштовхуюче середовище. Під час друку перед кожним нанесенням фарби на камінь він змочується водою, яка не лягає на малюнок, а жирна друкарська фарба в свою чергу не лягає на воду. Винайдена літографія в 1799 році Алоїзом Зенефельдером, який першим здогадався, що можна друкувати з плоскої форми за рахунок різних фізико-хімічних властивостей. Відомі майстри літографії - Т.Жеріко, О.Домьє, П.Гаварні, Д.Уістлера, Ф.Фантен-Латура, К.Кольвіца, рос. М.О.Тирсу, М.Ф.Лапшина, В.В.Лебедєва,О.Л.Каплана, Ю.О.Васнєцова, К.І.Рудакова, А.С.Ведерникова, В.М.Конашевича).
г) трафаретний друк – шовкографія. В шовкограіфії, друкованою формою служить тонка, але міцна тканина, натягнута на раму. Деякі частини цієї тканини, що залишаються «не зафарбованими» елементами композиції, робляться непроникаючими для фарби. Такою перепоною служить або паперовий трафарет, що знаходиться між ситом та майбутнім відтиском, або приготовлена безпосередньо на ситі особлива полімерна плівка. Відомі майстри шовкографії -Є.І.Чарушина, Ю.О.Васнєцова, О.С.Ведерникова.
Промислова графіка
З мистецтвом книги пов'язаний особливий жанр – екслібрис (з латинського – «з книг») – книжний знак, який вказує на володаря книги. Екслібрис наклеювався на внутрішній бік книжкового переплету або обкладинки. Книжкові знаки гравірувались на дереві, міді, лінолеумі, виготовляються цинкографським або літографським способами.
Види:
- гербовий ( XVI - XVII ст.)
- вензелевий (до орнаменту входять ініціали володаря книги);
- сюжетний ( складається з архітектурних мотивів, атрибутів, емблем, які говорять про смаки володаря книги).
До мистецтва книги входить:
- Виготовлення макету;
- оформлення;
- ілюстрації.
Відомий український ілюстратор - В.Базилевич, майстри екслібрису – А.Дюрера, Лукаса Кранаха, Франсуа Буше, Анрі Матісса, А.М.Бенуа, В.О.Фаворського.
Мистецтво плакату
Виділяють:
- політичний плакат;
- видовищний (театральний, кіноплакат і т.д.);
- рекламний плакат або «постер».
Для мистецтва графіки характерний високий ступінь соціального відгуку. Протягом усієї історії вона жваво реагувала на всі докорінні зміни в житті суспільства, відповідала та сама стимулювала естетичні потреби людини. Все найбільш значимі винаходи в її технологіях, розвиток художньої виразності мови припадають на особливо гострі, переламні моменти історії культури. Тому для неї характерною є і морфологічна пластичність, змінність того, що входить до великої та досить різнорідної системи мистецтва графіки.