Теорія літератури модуля "Літературний детектив"
Оповідач — особа, вигадана автором, від імені якої в художньому творі автор оповідає про події та людей.
Розповідач, або Наратор (лат. narrator —- розповідач) — різновид літературного суб’єкта, вимислена автором особа, від імені якої в епічному творі він веде розповідь про події та людей, з допомогою якої формується весь уявний світ літературного твору. Р. — літературна постать, котра, як правило, є водночас автором і персонажем (Рудий Панько у “Вечорах на хуторі коло Диканьки”). Від співвідношень автора і Р. залежить характер розповіді літературного твору, спосіб розкриття його змісту. Діапазон їх широкий: від P., який не має нічого спільного з автором, крім того, що ним вимислений, до P., що є безпосереднім виразником авторських ідей, його ідеологічної позиції. Характеристика Р. включає два важливі моменти: його позицію щодо твореного ним уявного світу твору; ступінь його видимості в структурі літературного твору. Позиція Р. — то насамперед його погляд на персонажів і події, що відбуваються; його активна участь у них (Р. — співучасник подій) чи часово-просторова віддаленість (Р. — споглядач, “суддя”, “вчитетель"
Детектив (англ. detective — агент розшуку, з лат. detectio — розкриття) — різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, пов’язана із злочином. Серед представників цього жанру — Е.По, В.Коллінз, А.Конан-Дойль, Агата Крісті та ін. Улюбленцями багатьох читачів стали Нат Пінкертон, Нік Картер, особливо Шерлок Холмс, чиї розслідування досить заплутаних справ не позбавлені інтелектуальної гри. В українській літературі інтерес до Д. виник у 20-ті роки (М.Йогансен, Ю.Смолич та ін.). Пізніше, у 30-ті роки, цей жанр помітно звульгаризувався, перейнявся пафосом хворобливої “шпигуноманії”, притаманної тоталітарним суспільствам.
Інтрига (фр. intrigue, від лат. intrico — заплутую) — спосіб організації подій у драматичному, рідше — епічному, іноді — ліричному творах за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів. І. — важливий складник композиції, особливо в драматургії, в детективній літературі тощо.