Глосарій
Special | A | B | C | D | E | F | G | H | I | J | K | L | M | N | O | P | Q | R | S | T | U | V | W | X | Y | Z | ALL
В |
---|
Верлібр, або вільний вірш(від фр. vers -- вірш і libre вільний), -- це вірш, у рядках якого відсутнє рівномірне чергування наголошених і ненаголопіених складів. |
Г |
---|
Гротеск(від італ. grotta -- печера, грот) -- вид художньої типізації, коли свідомо порушується життєва правдоподібність, карикатурно перетворюються реальні співвідношення, фантастичне поєднується з реальним, трагічне -- з комічним. |
Гумор -- різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об'єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення, й різке осміяння зображуваного. Добродушний гумор піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини. Поняття гумор вживається і в широкому розумінні -- як взагалі сміх і почуття смішного. |
Д |
---|
Драма (як жанр) -- п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої -- переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. |
Е |
---|
Епітет (гр. прикладка, прізвисько, додаток) -- образне означення особи, предмета, явища. Наприклад: золоті руки, світла радість, залізна воля. Найчастіше епітетами бувають прикметники (веселий вітер), але можуть бути й іменники (зима-чарівниця). Як правило, у ролі епітетів виступають слова, вжиті в переносному значенні. В усній народній творчості використовуються так звані постійні епітети (чисте поле, карі очі, вороний кінь тощо). |
Епіфора (гр. перенесення, повторення) -- стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мовних одиниць. Напр.: Будемо вічно в труді рости, З серця землі підіймать пласти, Чорного золота давні пласти (Я. Шпорта). Рідше епіфора трапляється в прозі: «Мне бы хотелось знать, отчего я титулярный советник? Почему именно титулярный советник?» (М. Гоголь). Інколи епіфора, як і анафора, може поширюватися на весь віршовий твір. |
Епічна драмажанр літератури, що виник шляхом проникнення структур прози у драматургію, акцентування у ній наративних принципів на противагу визначальним настановам дії, чого вимагав Арістотель від драми («не створювати трагедії з епічним складом») і що стало каноном античного, а пізніше -- класицистичного мистецтва сцени. Епічна драма була заангажованою й тенденційною, бо, змальовуючи в різних хронотопах широкомасштабні події в житті народу чи народів, розвиток ідеологій та суспільних систем, революціоністських домагань негайної перебудови світу, мала на меті спонукати глядача до переінакшення теперішнього світу, активізувати його креативні можливості. Епічна драма спрямована не на конкретну розв'язку дії, а на розв'язання глобальних проблем, не на побут, а на буття, тому в ній надто відчутна присутність всевідного автора -- речника виразно сформульованої ідеї. Епічну драму у своїй творчості активно втілювали Б. Брехт, Е. Піскадор, В. Винниченко, В. Маяковський, М. Куліш, Н. Хікмет, В. Вишневський, В. Мейєрхольд, Лесь Курбас та ін. В історію драматургії нові сторінки вписали епічний театр Б. Брехта, де використовувався прийом одивнення, тобто прагнення бачити незвичайне у звичайному, трактувати буденну подію як особливу; експериментальний театр Леся Курбаса (Молодий театр, Кийдрамте, «Березіль»), який опрацьовував настанову перетворення; вчення В. Мейєрхольда про біомеханіку, втілену у сценічне дійство. З'явилися жанрові різновиди епічної драми, що засвідчували за типологічної умовності її життєву закономірність: епічно-політичний (В. Винниченко, Б. Брехт, В. Маяковський, М. Куліш, Лесь Курбас, Н. Хікмет та ін.), народно-епічний (О. Коломієць, Тауфік аль-Хакім, Махмуд Масаді та ін.), притчево-алегоричний (Е. Йонеско, Є. Шварц, Ю. Едліс та ін.). |
Епічна поема
| |
І |
---|
Ідея (гр. першообраз) -- емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. |
Імпресіонізм (від фр. impression -- враження) -- напрям у мистецтві останньої третини XIX - початку XX ст., представники якого основним завданням вважали ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, миттєвих почуттів і переживань. Вони намагалися неупереджено, природно й невимушено відтворити швидкоплинні враження від мінливого життя. Виникнувши в живописі, імпресіонізм поширився в інших видах мистецтва. Для імпресіонізму в літературі характерні: тонкий психологізм змалювання персонажів; прагнення відтворити найменші зміни настроїв, схопити миттєві враження; тяжіння до лаконізму прози, її ритмічності; багатство відтінків у змалюванні дійсності; посилена увага до кольорів, звуків і яскравих художніх деталей. |